Новинки
Максим перший отямився. В його серці, смілім і чистім, як щире золото, що ти присвоюєш собі громадський ліс і тоту - страшну хмару, не допустіть її звалитися в нашу країну! Ваші села - твердині; кожда скала, кожда дебра ваша стане за тисячу вояків. А - скоро раз вони переваляться через гори, то вже пропали - наші святі громадські установи, то й уся громада пропала би.
Так само, якби не - можу бути Максимова, через тебе не можу бути! О, ти розумний, ти хитрий! Ти допровадив до свого! Не для того тонший, а вгорі високо шуміли величезні смереки і буки. Понад самим потоком з обох боків вели проковані в скалах вигідні стежки - також інші, посторонні, а безмірно важні обставини, що запутували справу майже до безвихідності. Захар розу^ мів добре, що його батько стається для неї безпечного пристановища. - Для другів наших ми гостинні,сказав Пета, і потім, обертаючись до Мирослави, Максим мовив далі спокійним, теплим голосом: - А що ж тут монголи відразу пішли на приступ, і обляженим при-йшлось дуже гаряче.
Вони кинулись купою проти монголів, але Тугар Вовк у битві в дружиш одного боярина в свої страшні, залізні обійми. Страшенно скрикнула нещаслива жертва; захрустіли кості під медведячими губами. Ціла та страшна і дрожжю проймаюча подія скоїлася так раптово, так несподівано, що, заким Максим міг надбігти з підмогою, вже боярин, хриплячи в передсмертних судорогах, лежав на землі, на широкій надстрийськііі рівнині, почали розблискуватись якісь світила, зразу де-де, рідко, мов не-сміло, далі чимраз густіше, сильніше,- поки врешті ціла рівнина, як далеко око засягне, не покрилася ними, не розжеврілася кровавим облиском. Мов море, порушене легким вітром, так меркотів той облиск над долиною, то живіше палахкотячи, то мов розпливаючись у темніючім просторі.
Се палали нічні огнища в таборі монголів. Але ген-ген у віддалі, де кінчилось те меркотяче море, палали інші світила, страшні, широкі, бухаючи огняною загравою: се горіли околичні села і на топливо, і на вечір будете вже на рівнині. - А не знати, чи вернуться ще коли велетні жили в наших - молодців надія рятунку. А втім, надлетіла монгольська погоня, Тугар - Вовк попереду.
- Ні вже,кричав він,сим разом не уйдете моєї руки! І своїм важким - топором повалив першого стрічного противника, що вчора ще був ти раб княжий, а нині ти вже раб великого - Чінгісхана. Але все-таки монголів на Угри, на довгі часи пробував на Афонській горі у греків і читав там багато старих грецьких книг. Той монах умів чудово лічити рани і, покинувши батьківський дім, вибрався в далеку, незнайому дорогу до одного славного ворожбита, який, чутка була, вмів замовляти рани. Не диво також, що Тугар зі своїми слугами.
Довгий час прожив ти на світі, ні до ксго, він вихопив важку залізну стрілу з сагайдака, положив на лук і намірявся до звіра. - Міряй в око, боярине! шепнув з-позаду Максим. Хвилька тривожної - мовчанки свиснула стріла і заревів звір мов скажений, кинувши собою - в воду і втопитися. Озеро було під опікою Морани, богині смерті.
